1. Словник української мови у 20 томах

спокута

СПОКУ́ТА, и, ж.

Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття.

[Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (М. Кропивницький);

Не підеш до церкви – буде тобі таке, що краще світла не бачити: і дров у спокуту привези повну хуру, і паркан полагодь, і іншу роботу зроби (З. Тулуб);

– Постривай, – спинив Хмельницький сенатора, – чи ж не той самий король зволив у сеймі вирікти, що ми всі розбишаки та гультяї, і для нас немає іншого способу спокути, як смерть на палях? (Н. Рибак);

Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити... але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв);

Земні поклони – фізичний прояв спокути і смирення, підкорення нижчих сил – вищим (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спокута — споку́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. спокута — -и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. спокута — У християнстві визволення людини з неволі зла й гріха Ісусом Христом, який дає своє життя як викуп; у вузькому значенні містерія життя Ісуса, який своїм послухом Богові виправляє непослух людини (гріх) щодо Бога; с. є наслідком страждання і смерті Ісуса на хресті. Універсальний словник-енциклопедія
  4. спокута — СПОКУТА — один із фундаментальних етичних принципів, вироблених людством. Ідея С. ґрунтується на припущенні, що людина внаслідок своєї недосконалості і невиправно гріховної природи може свідомо чи несвідомо чинити зло, відступати від блага... Філософський енциклопедичний словник
  5. спокута — КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Словник синонімів української мови
  6. спокута — СПОКУ́ТА, и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (Кроп. Словник української мови в 11 томах
  7. спокута — Спокута, -ти ж. Покаяніе. Словник української мови Грінченка