спокута

СПОКУТА — один із фундаментальних етичних принципів, вироблених людством. Ідея С. ґрунтується на припущенні, що людина внаслідок своєї недосконалості і невиправно гріховної природи може свідомо чи несвідомо чинити зло, відступати від блага, впадати у гріховність і розбещеність. Але в той же час людина повинна мати надію спокутувати грізс. зменшити наслідки свого злочинства^Саме на ідеї С. ґрунтується більшість з етичних релігійних норм і вимог. С. є знаком і проявом розкаяння, свідченням того, що грішник (чи злочинець) визнає свою провину і бажає змінити становище (тобто відновити стан рівноваги, порушеної якоюсь дією або ж бездіяльністю) Н. еобхідність С. пов'язується не тільки з етичним вибором окремої особистості, а й із С. (розкаянням) однієї держави стосовно іншої, уряду держави перед скривдженими і невинно постраждалими від репресій та ін. У сучасній дипломатії акція вибачення з боку представників держави є формою С.

В. Заблоцький

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спокута — споку́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. спокута — -и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. спокута — СПОКУ́ТА, и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (М. Словник української мови у 20 томах
  4. спокута — У християнстві визволення людини з неволі зла й гріха Ісусом Христом, який дає своє життя як викуп; у вузькому значенні містерія життя Ісуса, який своїм послухом Богові виправляє непослух людини (гріх) щодо Бога; с. є наслідком страждання і смерті Ісуса на хресті. Універсальний словник-енциклопедія
  5. спокута — КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Словник синонімів української мови
  6. спокута — СПОКУ́ТА, и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (Кроп. Словник української мови в 11 томах
  7. спокута — Спокута, -ти ж. Покаяніе. Словник української мови Грінченка