спокута
КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л. Глібов); До світу плач її по хаті, до світу каяння (Марко Вовчок); В її очах не було ні сорому, ні розкаяння (М. Ю. Тарновський); — Ви в яких справах до воєнкома?.. — Прийшов з покаянням (М. Стельмах); Вона прийме його і його покуту, але.. одна вона буде знати, що се їй коштує... (Г. Хоткевич); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити.., але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (О. Гуреїв).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- спокута — споку́та іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- спокута — -и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спокута — СПОКУ́ТА, и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (М. Словник української мови у 20 томах
- спокута — У християнстві визволення людини з неволі зла й гріха Ісусом Христом, який дає своє життя як викуп; у вузькому значенні містерія життя Ісуса, який своїм послухом Богові виправляє непослух людини (гріх) щодо Бога; с. є наслідком страждання і смерті Ісуса на хресті. Універсальний словник-енциклопедія
- спокута — СПОКУТА — один із фундаментальних етичних принципів, вироблених людством. Ідея С. ґрунтується на припущенні, що людина внаслідок своєї недосконалості і невиправно гріховної природи може свідомо чи несвідомо чинити зло, відступати від блага... Філософський енциклопедичний словник
- спокута — СПОКУ́ТА, и, ж. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (Кроп. Словник української мови в 11 томах
- спокута — Спокута, -ти ж. Покаяніе. Словник української мови Грінченка