спонукати

СПОНУ́КАТИ див. спонука́ти.

СПОНУКА́ТИ, а́ю, а́єш, СПОНУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОНУ́КАТИ, аю, аєш, рідко СПОНУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, до чого, на що, з інфін. і без дод.

Викликати у кого-небудь бажання робити що-небудь; змушувати, схиляти, заохочувати до якоїсь дії, певного вчинку.

– Я почав занедбувати науки, і ніякі кари, ніякі грозьби, ані лайки не могли м'я [мене] спонукати до ліпших поступів (І. Франко);

Він спонукав людей вчитися ходити в школу для дорослих (Д. Бедзик);

Ясногорській здавалось, що всюди він тут продовжує жити. Продовжує спонукати й підтримувати, дозволяти й забороняти, діяльно втручається повсякчас в життя своїх бійців (О. Гончар);

Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки й перемоги, щоб збудити їхні думки, щоб спонукати їх на шукання яскравіших просторів і горизонтів (Ю. Яновський);

– Цікавий чолов'яга був той Річинський, – подумав Орест Білинський, замислившись над тим, що саме могло спонукати його оженитись з такою парафіяночкою, як Олена Ладиків (Ірина Вільде);

Тільки рухом ніг немовби спонукав спітнілого сивого коня набавити ходи (Іван Ле);

Мова учительки спонукувала мене пильніше зазнайомлятися [зазнайомлюватися] з творами наших митців слова (Уляна Кравченко);

Ображене самолюбство спонукувало нізащо не поступатись перед цією слабою жінкою, яку він колись знав (І. Цюпа);

Бжеського можна спонукнути на певні вчинки, тільки зачепивши його самолюбство (З. Тулуб).