спутувати

СПУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУ́ТАТИ, аю, аєш, док., кого, що.

1. Стягувати путом (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини.

Хмельницький спутав свойого [свого] коня і пустив його пастися на полянці (І. Франко);

Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней (С. Скляренко);

Увечері погнав [Давид] Плачиндині воли на переліг, спутав їх, мов коней (М. Стельмах).

2. Зв'язувати комусь руки, ноги; скручувати.

Схопили сердешного Левка .. Руки поясами зв'язали й ноги спутали, щоб не побіг та не втік (Г. Квітка-Основ'яненко);

Замолоду рідну бабу залізним кінським путом спутав [куркуль] (Є. Кротевич);

Руки йому завернули за спину і миттю спутали Даниловим очкуром (Ю. Смолич);

// перен. Обмежувати кого-небудь у чомусь, позбавляти свободи дій.

– Спутало мене замужжячко, Невірне моє подружжячко (з народної пісні);

Наталя була з тих небагатьох молодих жінок, які вважали, що діти спутують окремих осіб, котрих чекає стрімкий рух по життєвій дорозі (П. Автомонов).

3. розм. Заважати рухатися, перешкоджати рухові.

– Мені травка ніжок не спутала І росиця очиць не вибила (П. Чубинський);

На гору Оксана піднімалась якось несміливо, мовби вузька сукня спутувала їй ноги (С. Чорнобривець).

4. перен., розм. Викликати почуття кохання до себе; зваблювати, спокушати.

– Прийде [Охрім] та як візьметься її клясти, що, мовляв, спутала ти мене, вчарувала! Вона сміється, очима грає (Дніпрова Чайка).

5. перен., розм. Хитрощами, лестощами і т. ін. заплутувати кого-небудь, примушувати помилятися; вводити в оману.

Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками (С. Васильченко).

6. розм., рідко. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь.

◇ Зв'я́зувати / зв'яза́ти (спу́тати) ру́ки й но́ги див. зв'я́зувати;

(1) Спу́тати ру́ки й но́ги (д) див. зв'я́зувати.