спірка

СПІ́РКА, и, ж.

1. Серйозна суперечка; сварка.

Казала [Гаїнка] тільки, що була в матері і там при їй сталася спірка в діда Дороша з сином (Б. Грінченко);

Онисько оселився в батьківській хаті доглядати москалевої худоби. І стала та худоба кісткою в горлі як в одного брата, так і в другого. Піднялася за неї спірка та ворожнеча між братами (Панас Мирний);

– Батька твого за землю з світу зжив Когут .. Підговорив Боярчука Микиту. Завели спірку за межі, і той мого Романа люшнею... Череп провалив... (І. Цюпа);

Від безпросвітних злиднів Глущуки не знали й дня, щоб не було в їхній хаті спірки (С. Чорнобривець);

// Сперечання, лайка.

Марта, справді, пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку, а ще більше заводити з нею спірку (К. Гордієнко).

2. Те саме, що спір¹ 1.

[Петро:] Та об чім у вас спірка?.. [Печариця:] Ганні Васильовні не подобалися мої думки (Панас Мирний);

[Маша:] У нас маленька спірка на історичну тему, товаришу Лотоцький (І. Микитенко);

Ці спірки про сюжет перетворилися для нас у щось на зразок шахової гри без дошки (О. Донченко).

(1) [Бу́ти] в спі́рці – порвати стосунки, не розмовляти з ким-небудь.

Марко в спірці з дояркою Санькою був, що своїх корів занехаяла, а Маркові заздрила, насміхалася... (К. Гордієнко).