1. Словник української мови у 20 томах

станиця

СТАНИ́ЦЯ¹, і, ж.

1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави.

Для чатування татар висилали в степ загони, або, як їх називали, станиці (з навч. літ.);

// заст. Військо.

Як тілько світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (І. Котляревський).

2. іст. У дореволюційній Росії і на Східній Україні – адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої входило одне чи кілька козацьких поселень.

Приходить з Дону бумага: чи є, мов, у вас такий і такий козак Остап Хрущ? і де він у вас узявся?.. запитувала якась Донська станиця у Піщанської волості... (Панас Мирний);

Шевченко мало не скрикнув від радісного здивування: в улоговині розкинулася велика станиця, потопаючи в густій зелені садів і левад (З. Тулуб);

Пам'ятаю 1907 рік і перший рік моїх кубанських заробітків .. Вісім років я поневірявся, куштуючи заробітчанської долі в кубанських станицях (Іван Ле).

3. Населений пункт сільського типу на Дону, Кубані та в інших колишніх козацьких областях.

Йдуть танки... Палають козачі станиці (І. Нехода).

СТАНИ́ЦЯ², і, ж., діал.

Стайня.

Бере [дівчина] коня за поводи, Миленького за рученьку, Веде коня у станицю, А милого у світлицю (з народної пісні).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. станиця — стани́ця 1 іменник жіночого роду загін вершників; адміністративна одиниця; населений пункт стани́ця 2 іменник жіночого роду стайня діал. Орфографічний словник української мови
  2. станиця — I -і, ж. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. || заст. Військо. 2》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. станиця — СТА́ЙНЯ (спеціальне приміщення, де тримають коней), КОНЮ́ШНЯ, СТАДНИ́ЦЯ заст., СТАНИ́ЦЯ діал., СТА́НЯ діал.; ЛОША́ТНИК (приміщення для лошат). В теплій стайні коні жваво хрумали сіно (С. Словник синонімів української мови
  4. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, i, ж. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. Словник української мови в 11 томах
  5. станиця — Станиця, -ці ж. = стайниця. Веде коня у станицю. Чуб. V. 42. Словник української мови Грінченка