1. Орфографічний словник української мови

станиця

стани́ця 1

іменник жіночого роду

загін вершників; адміністративна одиниця; населений пункт

стани́ця 2

іменник жіночого роду

стайня

діал.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, і, ж. 1. іст. У Росії XVI–XVII ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. Словник української мови у 20 томах
  2. станиця — I -і, ж. 1》 іст. У Росії 16-17 ст. – озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. || заст. Військо. 2》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. станиця — СТА́ЙНЯ (спеціальне приміщення, де тримають коней), КОНЮ́ШНЯ, СТАДНИ́ЦЯ заст., СТАНИ́ЦЯ діал., СТА́НЯ діал.; ЛОША́ТНИК (приміщення для лошат). В теплій стайні коні жваво хрумали сіно (С. Словник синонімів української мови
  4. станиця — СТАНИ́ЦЯ¹, i, ж. 1. іст. У Росії XVI-XVII ст. — озброєний загін вершників, який висилали в степ для спостереження за пересуванням татарських загонів, що чинили набіги на південні й південно-східні кордони держави. Словник української мови в 11 томах
  5. станиця — Станиця, -ці ж. = стайниця. Веде коня у станицю. Чуб. V. 42. Словник української мови Грінченка