стариня

СТАРИ́НЯ, і, ж., збірн., заст.

Старі люди, старики.

Пробігли попри мене насамперед парубки, далі дівчата, потім чоловіки, а ззаду стариня ногами набиває (І. Франко);

Танець докотився до кутків, де кружляла дітвора, і до призьби коло пекарні, де сиділа стариня (Леся Українка);

// Батько і мати; батьки.

Сходились коло церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів (М. Коцюбинський);

Селами рискають посіпаки, б'ють стариню за втікача-сина, знущаються (Г. Хоткевич);

– Я думаю, що стариня буде сьогодні там ночувати .. Коли досі не вернули, то, певно, вже не вернуть (О. Кобилянська).