стариня

СТАРИ́НЯ, і, ж., збірн., заст. Старі люди, старики.

Пробігли попри мене насамперед парубки, далі дівчата, потім чоловіки, а ззаду стариня ногами набиває (Фр., III, 1950, 204);

Танець докотився до кутків, де кружляла дітвора, і до призьби коло пекарні, де сиділа стариня (Л. Укр., III, 1952, 671);

// Батько і мати; батьки.

Сходились коло церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів (Коцюб., II, 1955, 313);

Селами рискають посіпаки, б’ють стариню за втікача-сина, знущаються (Хотк., II, 1966, 88);

— Я думаю, що стариня буде сьогодні там ночувати.. Коли досі не вернули, то, певно, вже не вернуть (Коб., II, 1956, 77).