старинний

СТАРИ́ННИЙ, а, е, рідко. Те саме, що старови́нний.

Проміння обсипали світом велику старинну картину на стіні (Н.-Лев., VI, 1966, 87);

В одчинені у хату двері дивились з портретів архіреї над старинними червоними меблями (Коцюб., І, 1955, 320);

Грубі її [бібліотечної зали], хоч старинні мури збудовані із твердого гранітного каменю (Фр., VIII, 1952, 138);

Співав він дуже гарно і любив українські пісні, особливо старинні (Крим., Вибр., 1965, 485);

Хоч і немило мені розлучатися з другом старинним, Але хороша то думка — до затишних Кум перебратись І громадянином зайвим потішити древню Сібіллу (Зеров, Вибр., 1966, 347);

— А се сап’янці-самоходи, Що в них ходив іще Адам; В стариннії пошиті годи, Не знаю, як достались нам (Котл., І, 1952, 173);

Вона вживала старинні слова, яких діти не розуміли (Коцюб., II, 1955, 273);

Воно перейшло їй у спадок від старинного козацького роду, а той рід відбив те сідло в татар (Тют., Вир, 1964, 32).