1. Словник української мови у 20 томах

старцювати

СТАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

1. Збирати милостиню; жебракувати, жебрачити.

Хто змолоду балує, той під старість старцює (прислів'я);

Мати довго почала поясняти, чому вона мусить посилати хлопця старцювать... (С. Васильченко);

З чотирьохсот .. дворів триста ледве дихали, взимку ходили старцювати до монашок, щоб як-небудь на огірку та на окрайці хліба дотягти до нового врожаю (І. Микитенко).

2. Жити у надзвичайній бідності, злиднях; бідувати, злиднювати.

Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють – і нема цьому кінця (П. Тичина).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. старцювати — старцюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. старцювати — див. ЖЕБРАКУВАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. старцювати — див. бідувати; жебракувати; просити Словник синонімів Вусика
  4. старцювати — -юю, -юєш, недок. 1》 Збирати милостиню; жебракувати, жебрачити. 2》 Жити у надзвичайній бідності, злиднях. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. старцювати — БІДУВА́ТИ (жити в бідності, терпіти нестатки), ЗЛИДАРЮВА́ТИ підсил., ЗЛИДНЮВА́ТИ підсил. розм., БИ́ТИСЯ підсил. розм., СТАРЦЮВА́ТИ підсил. розм., НУЖДА́ТИСЯ підсил. рідше., НУЖДУВА́ТИ підсил. рідко. НУЖДУВА́ТИСЯ підсил. рідко. КАПА́РИТИ зах. Словник синонімів української мови
  6. старцювати — Старцюва́ти, -цю́ю, -цю́єш, -цю́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. старцювати — СТАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. 1. Збирати милостиню; жебракувати, жебрачити. Хто змолоду балує, той під старість старцює (Укр.. присл.., 1955, 205); Мати довго почала поясняти, чому вона мусить посилати хлопця старцювать… (Вас. Словник української мови в 11 томах
  8. старцювати — Старцювати, -цюю, -єш гл. Нищенствовать. Словник української мови Грінченка