старцювати

БІДУВА́ТИ (жити в бідності, терпіти нестатки), ЗЛИДАРЮВА́ТИ підсил., ЗЛИДНЮВА́ТИ підсил. розм., БИ́ТИСЯ підсил. розм., СТАРЦЮВА́ТИ підсил. розм., НУЖДА́ТИСЯ підсил. рідше., НУЖДУВА́ТИ підсил. рідко. НУЖДУВА́ТИСЯ підсил. рідко. КАПА́РИТИ зах., КАПАРУВА́ТИ зах. Хазяїн, де жили вони, розписував на базарі: не живуть вони — бідують, у хаті — нужда та злидні невилазні (Панас Мирний); (Надія:) Сам ти злиднював, так хай хоч діти добра зазнають (З. Мороз); — Бач, доню, — було мати каже, — яка наша доля! Цілий вік б'ємось, працюємо, та не свої, чужі скрині сповнюємо (Ганна Барвінок); Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють — і нема цьому кінця (П. Тичина); — Я не можу допустити, щоб моя дочка нуждалася... (Ф. Бурлака); Боже, як мучився вбогий народ, Як нуждував, щоб добути ту скибу! (Д. Павличко); Та й батько його (Івана) не розкошував, але гірко нуждувався у задушливій атмосфері (А. Крушельницький); Решта бойків, що розсіялися своїми бідними селами по горах, капарила свій темний вік.. так на галицькому, як і на угорському боці (М. Ірчан). — Пор. 1. животі́ти, 1. перебива́тися.

ЖЕБРА́ЧИТИ (збирати милостиню), ЖЕ́БРАТИ, СТАРЦЮВА́ТИ, ЖЕБРУВА́ТИ рідше, ЖЕБРАКУВА́ТИ розм., ПРОСИ́ТИ розм., МИ́РКАТИ заст. Обв'язавшись картатими хустками, циганки знову підуть жебрачити, канючити шматок хліба, картоплину чи цибулину (Д. Ткач); Я пішов сирітською дорогою — жебрати (М. Ю. Тарновський); Я шостий десяток старцюю; сорок літ, як світ Божий перед моїми грішними очима закрився (Д. Мордовець); — А ваша жінка з дітьми матиме з чого жити, поки ви сидітимете? Чи буде змушена жебрувати (переклад С. Масляка); Малий Василь.. перекинувся у Запоріжжя. Почав жебракувати (Г. Коцюба); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні в кого (Г. Хоткевич); Жінка з діточками пішла попідвіконню миркати (Г. Квітка-Основ'яненко).