стенатися

СТЕНА́ТИСЯ, СТИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СТЕНУ́ТИСЯ, СТИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Роблячи мимовільні судорожні рухи, тремтіти, трястися (від переляку, хвилювання і т. ін.); здригатися.

Холодний і безсторонній мозок звертає мою увагу на те, що тепер у тому порту повно кораблів. Але я й нині стенаюся весь, згадавши тодішню пустелю (Ю. Яновський);

– Не плаче [Настя], а тільки стинається, наче судорога її хапає... (М. Олійник);

Пані Порицька стенулась, швиденько сховала своє шитво поза собою і взяла якусь книжку з вікна (Леся Українка);

Похорон закінчувався. Коли застугоніла засиплювана землею труна, спина Ольги стенулася від довгого стримуваного плачу (Я. Галан);

// Прискорено битися від хвилювання, радості і т. ін. (про серце).

Коли вперше глянеш на це море жовтого листу, зразу аж серце стенеться: на мить помріється .. очам, що то повно скрізь весняного сонця (С. Васильченко);

// тільки док. Розгубитися, збентежитися, жахнутися перед ким-, чим-небудь.

[Мирослав (збуджений):] Радуйся князе! Стенувся ворог, кинувся назад. Їх без числа на полі битви гине, Розбитий буде хижий супостат! (І. Кочерга);

Армія, піддавшись загальному настрою, стенулась і побігла, як вода через прорвану греблю (П. Панч).

2. Коливатися, хитатися.

Часами .. у сні наморщить [велет] густі брови, – тоді стинаються й шумлять гаї, ліси, діброви (Леся Українка);

Поле соняхів стривожено маше [махає] цупким листям, киває головами. Стара тополя край шляху вся стенається од раптового вітру, що б'є по її верхів'ю (Ю. Яновський);

Верби, стоять – не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (С. Васильченко).

3. тільки док. Різким рухом кинутися, рушити куди-небудь.

Стенулась [дівчина] од його бігти, сама себе не пам'ятаючи. Він не пустив (Марко Вовчок);

Розлігся постріл. Знов і знов. Снігами довгий гук пішов, .. Стенувся й зашпортнувся кінь (М. Бажан).