стенатися

СТЕНА́ТИСЯ, СТИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СТЕНУ́ТИСЯ, СТИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Роблячи мимовільні судорожні рухи, тремтіти, трястися (від переляку, хвилювання і т. ін.); здригатися.

Холодний і безсторонній мозок звертає мою увагу на те, що тепер у тому порту повно кораблів. Але я й нині стенаюся весь, згадавши тодішню пустелю (Ю. Янов., II, 1958, 17);

— Не плаче [Настя], а тільки стинається, наче судорога її хапає… (М. Ол., Чуєш.., 1959, 8);

Пані Порицька стенулась, швиденько сховала своє шитво поза собою і взяла якусь книжку з вікна (Л. Укр., III, 1952, 745);

Похорон закінчувався. Коли застугоніла засиплювана землею труна, спина Ольги стенулася від довгого стримуваного плачу (Галан, Гори.., 1956, 12);

// Прискорено битися від хвилювання, радості і т. ін. (про серце).

Коли вперше глянеш на це море жовтого листу, зразу аж серце стенеться: на мить помріється.. очам, що то повно скрізь весняного сонця (Вас., Вибр., 1954, 20);

// тільки док. Розгубитися, збентежитися, жахнутися перед ким-, чим-небудь.

[Мирослав (збуджений):] Радуйся, княгине! Стенувся ворог, кинувся назад. Їх без числа на полі битви гине, Розбитий буде хижий супостат! (Коч., П’єси, 1951, 105);

Армія, піддавшись загальному настрою, стенулась і побігла, як вода через прорвану греблю (Панч, II, 1956, 285).

2. Коливатися, хитатися.

Часами.. у сні наморщить [велет] густі брови, — тоді стинаються й шумлять гаї, ліси, діброви (Л. Укр., І, 1951, 459);

Поле соняхів стривожено маше [махає] цупким листям, киває головами. Стара тополя край шляху вся стенається од раптового вітру, що б’є по її верхів’ю (Ю. Янов., І, 1958, 595);

Верби, стоять — не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (Вас., І, 1959, 131).

3. тільки док. Різким рухом кинутися, рушити куди-небудь.

Стенулась [дівчина] од його бігти, сама себе не пам’ятаючи. Він не пустив (Вовчок, І, 1955, 152);

Розлігся постріл. Знов і знов. Снігами довгий гук пішов,.. Стенувся й зашпортнувся кінь (Бажан, Роки, 1957, 236).