стенати
СТЕНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок.
Жалібно стогнати; плачучи, кричати, стогнати.
Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Т. Шевченко).
СТЕНА́ТИ², СТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕНУ́ТИ, СТИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перев. з ім. плечима, рідко.
Піднімати й опускати плечі при вираженні здивування, зневаги, вагання і т. ін.
Я бачив, як Ляський блимав ніяково очима і стенав плечима (Олесь Досвітній);
– Можна й відкласти [зйомку], – мнеться режисер. Сергій стенає плечима: – Навіщо? (з газ.);
Ксеня стенула плечима, нічого не розуміючи (О. Гуреїв).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- стенати — стена́ти 1 дієслово недоконаного виду кричати стена́ти 2 дієслово недоконаного виду піднімати й опускати плечі рідко Орфографічний словник української мови
- стенати — і стинати, -аю, -аєш, недок., стенути і стинути, -ну, -неш, док., перев. з ім. плечима, рідко. Піднімати й опускати плечі для вираження здивування, зневаги, вагання тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стенати — СТЕНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок. Жалібно стогнати; плачучи, кричати, стогнати. Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Шевч., II, 1963, 93). СТЕНА́ТИ² і СТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕНУ́ТИ і СТИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перев. Словник української мови в 11 томах