стерня

СТЕРНЯ́, і́, ж.

1. Поле, на якому зібрані хлібні рослини й залишилися лише зрізані біля кореня їх стебла.

Корови ситі на стерні лежать і ремигають (І. Франко);

Весело розмовляючи, розмахуючи руками, хлопці йдуть стернею (С. Васильченко);

Обабіч тяглись вузькі смуги стерень, зарослих бур'янами (Ірина Вільде);

Сніг лежав на ріллі й на стернях (Ю. Яновський);

Коні, що паслися спочатку на стерні, перемандрували в улоговину (Григорій Тютюнник);

* Образно. Вечір котить сонце по стерні (Л. Костенко).

2. Зрізані біля кореня стебла хлібних рослин, що стоять на пні.

Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті (М. Коцюбинський);

Праворуч розстилався і тягнувся на захід рівний степ, вкритий потемнілою стернею (В. Собко);

Стерня, що залишається в полі, сприяє снігозатриманню (із журн.);

Він підходить до Василини і цілує її потріскану, стернею поколену, серпом порізану руку (М. Стельмах).

3. перен., розм. Коротке й жорстке волосся на шкірі обличчя у чоловіків.

Він підійшов до люстерка, вмазаного в стіні, і став роздивлятись на себе – без бороди. – Да! – сказав, водячи долонею по колючій стерні на підборідді (А. Головко);

Рудий їжакуватий чуб [Луцька] сьогодні старанно розчесаний, стерня на щоках поголена (І. Сенченко).