стогнучий

СТО́ГНУЧИЙ, а, е, рідко.

Дієпр. акт. до стогна́ти;

// у знач. прикм.

Кожний з жебраків хотів звернути увагу лиш на себе: милостиня .. здавалася видертою з власних рук, і тому щохвилі серед цього повзаючого й стогнучого населення підіймалися люті суперечки (Г. Хоткевич);

Притаївсь в вершках дерев стогнучий вітер (І. Франко);

// у знач. ім. сто́гнучий, чого, ч.; сто́гнуча, чої, ж., розм. Людина, яка постійно стогне, скаржиться, нарікає.

Як багато їх, отих стогнучих! .. Ранком устань як тільки хочеш рано, а вже почуєш його десь, отой стогін (Г. Хоткевич).