стогнучий

СТО́ГНУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до стогна́ти;

// У знач. прикм.

Кожний з жебраків хотів звернути увагу лиш на себе: милостиня.. здавалася видертою з власних рук, і тому щохвилі серед цього повзаючого й стогнучого населення підіймалися люті суперечки (Хотк., II, 1966, 65);

Притаївсь в вершках дерев стогнучий вітер (Фр., XIII, 1954, 37);

// у знач. ім. сто́гнучий, чого, ч.; сто́гнуча, чої, ж., розм. Людина, яка постійно стогне, скаржиться, нарікає.

Як багато їх, отих стогнучих!.. Ранком устань як тільки хочеш рано, а вже почуєш його десь, отой стогін (Хотк., І, 1966, 121).