сторожкий

СТОРОЖКИ́Й, а́, е́.

1. Напружено-уважний, тривожний, зосереджений у чеканні чого-небудь (про людину); насторожений.

Переживання останніх місяців зробили її недовірливою і сторожкою (Ірина Вільде);

Віталій .. помічає, що й Тоня зараз якась не така, якась сторожка, строгіша (О. Гончар);

* Образно. Гори й долини лежали сторожкі, німі (С. Скляренко);

// Чуткий, обережний, полохливий (про тварину).

Біжать, поступаючи злегка, Газелі стрункі, сторожкі (Леся Українка);

Дика гуска – птиця вельми обережна й вельми сторожка, підкрастися до неї важко (Остап Вишня);

// Здатний швидко й легко сприймати, відчувати що-небудь (про органи слуху, нюху і т. ін.).

Сторожке Богунове вухо здалеку вловило кінський тупіт (Я. Качура).

2. Сповнений настороженості, тривоги.

Птахи та солдати ще спали сторожким сном (Л. Первомайський);

Натовпом пройшов стриманий шепіт сотні голосів, .. залягла сторожка тиша (Г. Епік);

// Який виражає напруженість, настороженість.

Весь час вона була тепер під чиїмось сторожким поглядом, що .. ніби оберігав її від Фросеньки (О. Гончар);

Не чекала [Ярина] від нього добра, не вірила йому й дивилася сторожким оком (С. Журахович);

// Стриманий, притишений (про рухи, звуки); обережний.

Василь Васильович ступав повільною і сторожкою ходою (Л. Дмитерко);

Тонкий слух хлопця перехоплює сторожкий шерех, – здається, наче хтось, скрадаючись, пробирається в чагарниках (П. Колесник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me