1. Словник української мови у 20 томах

стражник

СТРА́ЖНИК, а, ч.

1. У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості.

Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але .. небезпечно... Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Панас Мирний);

Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації (А. Головко).

2. Той, хто стереже, охороняє що-небудь.

Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (О. Донченко);

– Найтяжче – перейти біля Кутно .. кордон. Але у нас є такі вірні люди, що виведуть з-під самого носа стражників (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стражник — стра́жник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. стражник — див. поліцай Словник чужослів Павло Штепа
  3. стражник — стра́жник = стра́жак (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. стражник — -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. 2》 Той, хто стереже, охороняє що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. стражник — Стра́жник, -ка, -кові, -нику! -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. стражник — СТРА́ЖНИК, а, ч. 1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але.. Словник української мови в 11 томах
  7. стражник — Стражник, -ка м. Стражникъ, сторожъ, караульщикъ. Скочив стражник на охотник, стали ся стріляти, а Висоцький з своїм військом почав ся зближати. н. п. Словник української мови Грінченка