стражник
СТРА́ЖНИК, а, ч.
1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський чин у сільській місцевості.
Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але.. небезпечно… Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351);
Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації (Головко, II, 1957, 257).
2. Той, хто стереже, охороняє що-небудь.
Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (Донч., III, 1956, 123);
— Найтяжче — перейти біля Кутно.. кордон. Але у нас є такі вірні люди, що виведуть з-під самого носа стражників (Стельмах, І, 1962, 197).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- стражник — стра́жник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- стражник — див. поліцай Словник чужослів Павло Штепа
- стражник — СТРА́ЖНИК, а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але .. небезпечно... Словник української мови у 20 томах
- стражник — стра́жник = стра́жак (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- стражник — -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. 2》 Той, хто стереже, охороняє що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стражник — Стра́жник, -ка, -кові, -нику! -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- стражник — Стражник, -ка м. Стражникъ, сторожъ, караульщикъ. Скочив стражник на охотник, стали ся стріляти, а Висоцький з своїм військом почав ся зближати. н. п. Словник української мови Грінченка