стрибучий
СТРИБУ́ЧИЙ, а, е.
Який добре стрибає.
Стрибучий футболіст;
// рідко. Дуже жвавий.
– Не забувай, що в тебе жінка молода й гарна, і проворна, і стрибуча, – жартував Денис (І. Нечуй-Левицький);
Я, глянувши в напівзамерзле скло, грізне й барвисте вгледіла видіння, переблиски вогнів у чорноті внизу, червоні, жовті і зелені траси стрибучих рисок (М. Бажан);
Сонце било просто в спину князеві, й він гнав коня на свою власну тінь, довгу й стрибучу (І. Білик);
// перен. Який звучить переривчасто, нерівномірно (про звуки, слова і т. ін.).
Зворушливі, стрибучі та меланхолійні звуки негритянської пісні ніби заколисували дівчаток (О. Ільченко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- стрибучий — стрибу́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- стрибучий — див. жвавий Словник синонімів Вусика
- стрибучий — -а, -е. Який добре стрибає. Стрибучий футболіст. || рідко. Дуже жвавий. || перен. Який звучить переривчасто, нерівномірно (про звуки, слова і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- стрибучий — СТРИБУ́ЧИЙ, а, е. Який добре стрибає. Стрибучий футболіст; // рідко. Дуже жвавий. — Не забувай, що в тебе жінка молода й гарна, і проворна, і стрибуча, — жартував Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 412); // перен. Словник української мови в 11 томах