стривожений

СТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до стриво́жити.

Напиши мені, як мама почуває себе, чи здорова зовсім, чи не стривожена дуже (М. Коцюбинський);

До палаючої вівчарні вже поспішали стривожені дзвоном люди (Ю. Мокрієв);

Нерідко й спати вкладалася [Тамара] тут, солодко дрімаючи під заспокійливий шелест стривоженого вітром листя (А. Хижняк).

2. у знач. прикм. У якого викликали, якому вселили почуття неспокою, хвилювання.

Стривожений Клим, натрапивши на сімейну колотнечу.., гострим словом напустився на хатніх, зачав докоряти, врозумляти (К. Гордієнко);

Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (М. Стельмах);

Проїздив [Наливайко] одинокі й стривожені села, хутори (Іван Ле).

3. у знач. прикм. Який виражає збентеження, неспокій, тривогу.

Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись (І. Нечуй-Левицький);

Ластівка стривоженим і безпорадним поглядом стежив за Ярославою (Л. Дмитерко);

– В живіт його поранено, – стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців, що прийшли з підводами (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me