строчити

СТРОЧИ́ТИ, строчу́, стро́чиш, недок.

1. що. Шити суцільним швом, перев. на швацькій машині.

Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить, хазяйка вишива кругленьку квітку на очіпку шовком, – сидять коло столу обоє (Марко Вовчок);

– На науку, правда, тугий був [швець]. У рік більше, як одної операції, не навчав .. На третій рік навчить дратвою строчити (Ю. Збанацький);

З ранку до вечора в майстернях кипіла робота. На взуттєвій шили чоботи, в кравецькій строчили штани (І. Микитенко).

2. перен. Робити часті, безперервні, один за одним постріли.

Майже на кожному метрі землі стріляла гармата, строчив кулемет чи автомат (Д. Ткач);

Сто автоматників строчили з тилу (Л. Первомайський);

Край села в рівчаку строчив кулемет (П. Панч).

3. що, перен. Швидко писати.

Збори кінчались. Останні слова Строчив секретар на папері (С. Олійник);

Допізна засиджувалася вона у Сагайдачного і строчила артикул за артикулом із спритністю, досвідом і обачністю завзятих прокураторів і крючкодерів (З. Тулуб);

// ірон. Писати що-небудь.

[Бережний (із іронією):] На жаль, ще не перевелися такі люди, для яких строчити кляузи вже стало фахом (Яків Баш);

// Швидко, безупинно говорити.

Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у далину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

строчити

Значення в інших словниках