1. Словник української мови у 20 томах

стріпонути

СТРІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.

1. кого, що і без прям. дод. Підсил. до стріпну́ти.

Вона кокетливо стріпонула волоссям (Ю. Шовкопляс);

Франко слухав, мрійними, холоднуватими очима дивився перед себе. – Скільки їх, безправних, знедолених, тиняється по білому світу!.. Коли б зібрались усі та стріпонули панів – пір'я б з них полетіло.... (М. Олійник).

2. кого, перен. Вивести із стану спокою, активізувати когось; збудити.

Тільки .. низький, як найнижча октава оркестру, гудок сусідньої фабрики стріпонув Галину – і чомусь .. згадався їй рідний колгосп (Є. Кротевич);

Ця ухвала особливо стріпонула й Захара, людину, яка і без того була до краю насичена запалом праці в лісовій природі (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стріпонути — стріпону́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. стріпонути — -ну, -неш, док., однокр. 1》 перех. і неперех. Підсил. до стріпнути. 2》 перех., перен. Вивести зі стану спокою, активізувати когось; збудити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. стріпонути — СТРІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр. 1. перех. і неперех. Підсил. до стріпну́ти. Вона кокетливо стріпонула волоссям (Шовк., Інженери, 1948, 340); Франко слухав, мрійними, холоднуватими очима дивився перед себе. Словник української мови в 11 томах