стуляти

СТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СТУЛИ́ТИ, стулю́, сту́лиш, док., що.

1. Наближаючи впритул одне до одного, щільно з'єднувати (предмети або краї предметів).

Пальченята аж лущали, так він їх стуляв .. в кулаки, надуваючись від кашлю (Панас Мирний);

Помітивши, що бранець пильнує за ним, католик пускає очі під лоб і стулює долоні (А. Хижняк);

Вибігла [лисичка] на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить (з казки);

* Образно. Він краяв і стуляв свої колишні думки занадто грубо (Ю. Мушкетик);

– Який там з мене грамотій, – махнув рукою Мар'ян, – Ледве букву до букви стулю (М. Стельмах);

// З'єднувати докупи частини чого-небудь.

Іванко вийняв половинки персня, хустки та шаблі, і як почали стуляти їх з тими половинками, що лишилися у царівен, то все якраз прийшлося одно до одного (з казки);

// розм. Складати що-небудь розкрите, розгорнуте; закривати.

Як я вже стуляла книжку, мій непокірний погляд таки забіг на остатню стрічку (Леся Українка);

Який гарний метелик сів на стовбур дерева, розкриває і стулює барвисті, непередаваних кольорів крильця (О. Копиленко).

2. Закривати, змикати (губи, повіки і т. ін.), заплющувати (очі).

Пишно стуляла [дячиха] губи і бовтала китицями нових модних черевиків (Г. Хоткевич);

Гордій стуляє очі (так краще згадувати) і переноситься мислями у ту далеку пору перших весняних днів свого кохання (Д. Бедзик);

Маріка .. підводить великі очі, стулює губи, б'є об поли руками (С. Васильченко);

Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати (М. Стельмах);

– Не знаю, куди глянуть, як той рот стулить, де ті руки діти... (А. Тесленко);

Стара міцно стулила зморщені губи (С. Журахович);

* Образно. Коли ми летіли з Москви до Праги, зимовий день вже потроху стуляв свої повіки (П. Тичина);

// Спричинятися до закривання, змикання (губ, повік і т. ін.), до заплющування (очей).

Сон очі стуляє (Панас Мирний);

Сонце почало легко припікати, а ясність так і вабила стулювати очі (О. Кобилянська);

Тихо гомоніли проміж себе козаки. Сон солодко стулював повіки (Я. Качура).

3. тільки док., перен., розм. Наспіх, недбало зробити що-небудь.

[Жінка:] Та хата є, ще чоловік стулив якусь там хижку, але печі дасть біг (Леся Українка);

– Машину стулимо на авторемзаводі – з тих, що обіцяні вам, Артеме Івановичу... (Ю. Яновський).