стуляти

СТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СТУЛИ́ТИ, стулю́, сту́лиш, док., перех.

1. Наближаючи впритул одне до одного, щільно з’єднувати (предмети або краї предметів).

Пальченята аж лущали, так він їх стуляв.. в кулаки, надуваючись від кашлю (Мирний, І, 1954, 310);

Помітивши, що бранець пильнує за ним, католик пускає очі під лоб і стулює долоні (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 126);

Вибігла [лисичка] на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить (Укр.. казки, 1951, 27);

*Образно. Він краяв і стуляв свої колишні думки занадто грубо (Мушк., День.., 1967, 4);

— Який там з мене грамотій, — махнув рукою Мар’ян, — Ледве букву до букви стулю (Стельмах, Хліб.., 1959, 429);

// З’єднувати докупи частини чого-небудь.

Іванко вийняв половинки персня, хустки та шаблі, і як почали стуляти їх з тими половинками, що лишилися у царівен, то все якраз прийшлося одно до одного (Укр.. казки, 1951, 116);

// розм. Складати що-небудь розкрите, розгорнуте; закривати.

Як я вже стуляла книжку, мій непокірний погляд таки забіг на остатню стрічку (Л. Укр., III, 1952, 741);

Який гарний метелик сів на стовбур дерева, розкриває і стулює барвисті, непередаваних кольорів крильця (Коп., Земля.., 1957, 202).

2. Закривати, змикати (губи, повіки і т. ін.), заплющувати (очі).

Пишно стуляла [дячиха] губи і бовтала китицями нових модних черевиків (Хотк., II, 1966, 362);

Гордій стуляє очі (так краще згадувати) і переноситься мислями у ту далеку пору перших весняних днів свого кохання (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 4);

Маріка.. підводить великі очі, стулює губи, б’є об поли руками (Вас., Незібр. тв., 1941, 37);

Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати (Стельмах, І, 1962, 393);

— Не знаю, куди глянуть, як той рот стулить, де ті руки діти… (Тесл., З книги життя, 1949, 13);

Стара міцно стулила зморщені губи (Жур., Звич. турботи, 1960, 117);

*Образно. Коли ми летіли з Москви до Праги, зимовий день вже потроху стуляв свої повіки (Тич., III, 1957, 365);

// Спричинятися до закривання, змикання (губ, повік і т. ін.), до заплющування (очей).

Сон очі стуляє (Мирний, І, 1954, 228);

Сонце почало легко припікати, а ясність так і вабила стулювати очі (Коб., II, 1956, 51);

Тихо гомоніли проміж себе козаки. Сон солодко стулював повіки (Кач., Вибр., 1953, 90).

◊ Не стуля́ти (стули́ти) [й] оче́й (пові́к, о́ка) — не мати змоги заснути навіть на короткий час.

— Я цілу ніч.. очей не стуляла через оцього вітрогона (Н.-Лев., VI, 1966, 99);

У камері почали вкладатися спати. Тільки Матрос цілу ніч не стуляв очей (Мик., Повісті.., 1956, 155);

Цілу ніч на плоту ніхто й очей не стулив (Кучер, Голод, 1961, 186);

[Предслава:] Всю ніч я й ока не стулила (Фр., IX, 1952, 290);

Стуля́ти (стули́ти) пи́сок (пи́ска) див. пи́сок.

3. тільки док., перен., розм. Наспіх, недбало зробити що-небудь.

[Жінка:] Та хата є, ще чоловік стулив якусь там хижку, але печі дасть біг (Л. Укр., III, 1952, 28);

— Машину стулимо на авторемзаводі — з тих, що обіцяні вам, Артеме Івановичу… (Ю. Янов., IV, 1959, 225).