стулятися

СТУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і СТУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., СТУЛИ́ТИСЯ, стулю́ся, сту́лишся, док.

1. Наближаючись впритул одне до одного, щільно з'єднуватися (про предмети або краї предметів).

Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини – одна зелена, друга блакитна (М. Коцюбинський);

Пальці [матері] .. стулялися в мозолисту пучку перед образами, щоб повернувся її син із війни (М. Стельмах);

// Сідати, ставати щільно, близько один до одного.

Усі три [Круки] стулилися головами докупи (І. Франко);

Зіперлися вони на стінку, докупи стулились, затихли, прислухаються (С. Васильченко);

Сидимо було стулившись, як горішки-двійнята, а Івась пошепки плете тії казки, де вони в нього і брались? (Грицько Григоренко);

// Зібгавшись, ніби зменшуватися в об'ємі (про людей, тварин); зіщулюватися.

Знітився, стулився [Лис Микита] та ровом як не чкурне просто на торговицю (І. Франко);

Сіла [Маруся], стулившися в грудочку (Г. Хоткевич);

// Закриватися, згортатися (про що-небудь розкрите, розгорнуте).

Келишки гарбузових квітів розкривались у ясну годину і щільно стулялися в негоду (О. Донченко).

2. Закриватися, змикатися (про губи, повіки і т. ін.), заплющуватися (про очі).

Вони [уста] стулялись хіба тільки тоді, як в сонного о. Хведора злипались очі (І. Нечуй-Левицький);

Уже перехотілось спати – так здавалось Федорові Прохоровичу, – а за кілька секунд він позіхав, вії стулялись міцніше, і здавалось йому, що він ось-ось задрімає (М. Трублаїні);

Тут всіх до сну стулились очі, І всяк уклався горлоріз (І. Котляревський).