сунути

СУНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. що. Швидким рухом вкласти, засунути що-небудь кудись.

Безик .. розігнався і сунув руку просто в вогонь (М. Коцюбинський);

Бумажник з документами й цінними нотатками та ніж вона сунула за пазуху сорочки (Ю. Смолич);

// Квапливо, недбало покласти що-небудь кудись.

Тьотя Варя пересипала нафталіном Лялину червону беретку і .. сунула в ящик (О. Гончар);

// Дати щось кому-небудь квапливо, недбало чи потай.

Рознощик машинально сунув мені газету і вигукнув: – Свіжі новини. Два вбивства і велике злодійство... (М. Коцюбинський);

Швидко сунула [жінка] Орисі окрайчик булки (О. Іваненко);

Скворцова сунула в руки Галині книжку й сказала: – Цікаво до смерті! (О. Донченко);

Підійшовши до столу, він непомітно сунув під руку Олені якийсь папірець. Олена так само крадькома пробігла той папірець очима (А. Головко);

// також без дод., розм. Дати хабара.

Еней кричить, що “я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм [шторм] утих” (І. Котляревський).

2. що. Посунувши, перемістити, поставити що-небудь на інше місце; пересунути.

Може б ще сиділа та думала, якби не засичав окріп у печі, збігаючи ключем на черінь... Тоді Мотря встала, сунула окріп і знову стала поратись коло печі (Панас Мирний);

Він звівся, сунувши стільця, І стоячи зустрів гінця (М. Бажан).

3. рідко. Піти навально, великою масою, безперервним потоком.

[Юда:] Тільки я наблизився до торгу, як люди раптом в інший бік сунули, покинувши весь крам (Леся Українка);

Люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами .. У вовка аж дух сперло од страху (з казки).

4. що і без прям. дод., розм. Різким рухом направити щось куди-небудь.

Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі (І. Нечуй-Левицький);

– А я ж не казала?! – сердито буркнула Наумиха, сунувши горщиком у піч (М. Коцюбинський);

// Штовхнути, вдарити кого-небудь чимсь.

Один з соцьких .. сунув Чіпку під бік палицею (Панас Мирний);

– Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко);

Галина сунула його в бік, і він повернувся. – Тимошо, глянь, хто до нас на збори потрапив (з газ.);

* У порівн. Гуля заболіла так, неначе хто сунув у тім'я розпеченим залізом (І. Нечуй-Левицький).

(1) Суну́ти ру́ку кому – недбало подати руку для привітання, прощання.

Сунув [Варивон] руку Дмитрові. – Бувай, куме (М. Стельмах).

СУ́НУТИ, ну, неш, недок.

1. що і без дод. Рухаючи, пересуваючи щось, поміщати куди-небудь; засовувати.

В чужий черевик ноги не сунь! (прислів'я);

Суне жінка паску в роззявлене жерло печі (Г. Хоткевич);

// Давати щось кому-небудь поспішно, недбало чи потай; совати.

[Галя:] Оце в якої [гімназистки] немає бумаги [паперу], – забула дома або ні за що купити – дайте хто бумаги! тільки крикне, так з усіх боків і сунуть: на! на! на! (Панас Мирний);

Не можуть [баби] мені надякуватися. А одна та суне мені попід столик гроші: цілу корону (Л. Мартович).

2. кого, що. Соваючи, переміщувати, ставити що-небудь на інше місце; пересувати.

Бульдозери вже вигризають з підґрунтя жовту правічну глину і сунуть її нагору, на вали, нагортають цілі буртовища [бурти] (О. Гончар);

// Тіснячи або тягнучи, примушувати кого-небудь зрушити з місця, посунутися, йти.

На лівій руці має [жінка] немовля, правою суне за ручку старшеньку дитинку (Леся Українка);

[Убогий Брат:] Не підносять [дуки] навіть чарки Та все сунуть [бідняка] до порогу [порога] (О. Олесь);

// Із зусиллями або поволі переміщувати, тягти що-небудь.

Попереду везли саркофаг величезний порожній, .. Ледве сунули десять верблюдів тягар той (Леся Українка);

Просовується [Січкар] на подвір'я і, не кваплячись, суне до дровітні своє опасисте тіло (М. Стельмах).

3. Іти, рухатися, пересуватися і т. ін. в якому-небудь напрямку.

Всяк сунув туди, де спинилася машина головного начальника будівництва (Іван Ле);

Суне захеканий їжак – несе кудись в'язку сухого листя (П. Козланюк);

// на кого. Наближатися до кого-небудь; насуватися.

На нас сунув гуркітливий самоскид (С. Журахович);

Оглядаюсь – ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (І. Драч);

// Іти повагом або через силу; їхати повільно.

Вона вилазила з пишного ридвана та сунула в горниці, злягаючи на руки двох хороше зодягнених дівок (Панас Мирний);

Ще одне влучання – на цей раз в моторну групу [танка] .. Сунемо, як неживі..! (Ю. Яновський);

* Образно. То не поезія, де важко Вірш суне (Микола Чернявський);

// розм. Намагатися проникнути кудись настирливо, без дозволу.

Суну прямо перед нотаря до його покою. Хоть мене спиняли (Л. Мартович);

[Фрося:] Кажу йому – місця для передовиків, а він суне в своєму кльоші! (Ю. Мокрієв);

// Рухатися, йти навально, великою масою, безперервним потоком.

Сунуть половці з Дону і з моря (Панас Мирний);

– Дивіться, скільки народу суне!.. (О. Гончар);

З пасовиська сунула отара овець (О. Донченко);

* Образно. Сунули з усіх боків жахливі вісті, що фронт у чотирьох місцях прорвали... (В. Сосюра);

// Рухатися, переміщатися під дією вітру і т. ін. (про хмари, туман тощо).

Вулицею здовж села тихо .. сунуть високі тумани (І. Франко);

З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький);

* Образно. – Коли б то вона [княгиня] сиділа не в Києві, а десь на українах, то знала б, яка загроза суне з поля і хто її на нас насилає (С. Скляренко);

// безос.

Поглядають усі на Чорногору – чи не суне звідти несподіваною хмарою, чи не пропала робота цілого дня (Г. Хоткевич);

// перен. Наставати, надходити.

Багато пташок відлітало в теплі краї. Сунула холодна, біла зима (О. Іваненко);

Відлига їм. [тополям] не верне листя. Не минути лиха: суне ніч імлиста (В. Швець);

// з кого, рідко. Дуже сильно, виразно виявлятися.

[Бавмерт:] Так з тебе тая сила і суне, аж сам не тямиш, куди й по чому лупиш (Леся Українка).

(1) Ла́вою (юрбо́ю, хма́рою і т. ін.) су́нути – рухатися великою масою, безперервним потоком.

В одчинену браму лавою суне ахейське військо (Леся Українка);

– Австрійці наступають .. Сунуть цілою хмарою (С. Васильченко);

Робітники юрбами сунуть на роботу (Мирослав Ірчан);

Сердюки [охоронці гетьмана] сунули лавою, виграючи на баских конях, усі в вельветах, усі в шапках з червоними китицями (М. Лазорський);

(2) Ле́две (ледь, наси́лу, че́рез си́лу) су́нути но́ги (нога́ми) – те саме, що Ле́две (ледь, наси́лу, че́рез си́лу) пересува́ти (пересо́вувати) но́ги (нога́ми) (див. пересува́ти).

Ледве сунули [смертники] ноги, мліли, і треба було їх зводити вгору (М. Коцюбинський).

◇ (3) Й ноги́ не су́не куди, зневажл. – ніколи не з'явиться хто-небудь десь.

Макуха запевняв, що .. німчура й ноги не суне (Ю. Бедзик);

(4) Не сунь (ти́кай, потика́й, пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) – не втручайся у чужі справи; не втручайся куди не слід.

Боялася [Олениха] стріч. Справді, Марусякові могли донести, що виділи, мовляв, Олениху – бігла до Криворівні. Взагалі всякі думки брали. З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич);

– А про нехлюйство у вашій ланці мовчати? – гостро кричала Олеся. – Не тикай носа до чужого проса!.. – Це просо наше... (І. Волошин);

Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів і, коли кому заганявся язик у той бік, умів зручним зворотом.. збити його з дороги, а молодшого бувало й попросту покартає: “Не пхай носа до чужого проса!” (І. Франко);

(5) Су́нути (встромля́ти, всува́ти і т. ін.) / суну́ти (встроми́ти, всу́нути і т. ін.) [свого́] но́са (рідко [свій] ніс) [в чужі́ горшки́ (в чужи́й горо́д, в чуже́ про́со)] – безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось.

– Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський);

Уляна таки сварилася з Василем, але за що – зась комусь носа встромляти! (В. Большак);

На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик);

Е-е, краще вже хай люди живуть як живуть, а мені зась тицяти носа в чужий город (Є. Гуцало);

– Не пхайте, бабо, носа, до чужого проса. Лучче б в такий мороз на печі сиділи (Г. Тарасюк);

А Солов'їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький);

Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер);

– І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало);

І на язик [Євмен] не здержливий, до всього втручається, і до свого, і до чужого: аби що у кого не так, як треба, – зараз він помітить і зараз тиць свого носа до чужого проса (О. Кониський);

(6) Су́нути (строми́ти, схили́ти і т. ін.) [свою́] го́лову в ярмо́ – добровільно брати на себе важкі обов'язки; покладати на себе обтяжливу справу.

– Я не хочу сунути свою голову в газетярське ярмо (П. Колесник);

Не один попався за те, що був добрий і чесний. І щоб дівочі уроєння не розбивати, запхав голову в ярмо, і лиш тоді отверезився, як було запізно (О. Кобилянська);

Бо людина, що раз в ярмо голову схилить, тяжко назад до волі вертається (У. Самчук);

А гречкосії, смерди нехай покірно, як ті воли, стромляють в ярма свої чубаті голови, вже й не гадаючи, що є на світі, крім борозни, і степ, і воля (Василь Шевчук).