сюрчання
СЮРЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. сюрча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Він з насолодою підставляв гаряче лице вільному вітрові, вдихав пахощі трав і річок, слухав сюрчання цвіркунів, шарудіння ховрашків (З. Тулуб);
Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми: то шелест вітру, то сюрчання пташиних зграй, що збиралися відлітати (Григорій Тютюнник);
Не довго думаючи, я прориваюсь до двору. За ворітьми чути скажене сюрчання обуреного вартового (П. Колесник);
Як я любив зимової доби При каганці невпиннеє сюрчання Тих веретен і пісню чи ридання Тихесеньке жіночої журби (М. Старицький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сюрчання — сюрча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- сюрчання — -я, с. Дія за знач. сюрчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сюрчання — Сюрча́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сюрчання — СЮРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. сюрча́ти і звуки, утворювані цією дією. Він з насолодою підставляв гаряче лице вільному вітрові, вдихав пахощі трав і річок, слухав сюрчання цвіркунів, шарудіння ховрашків (Тулуб, В степу.. Словник української мови в 11 томах
- сюрчання — Сюрча́ння, -ня с. 1) Жужжаніе, трескъ (насѣкомыхъ). Докучне сюрчання травяних коників. Мир. ХРВ. 4. 2) Жужжаніе (веретена). Словник української мови Грінченка