сіріти

СІРІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. тільки 3 ос. Ставати, робитися сірим, сірішим.

Сиві хмари низько висіли над землею, і все від них темніло та сіріло (Н. Кобринська);

Вище й вище здіймалося сонце над степом. Сніг осідав, сірів (З. Тулуб);

За вікном поволі сіріє небо, чіткіш виступають дерева (П. Кочура);

Вони [очі ворога], натоптані злобою, Сіріли, ширились до брів, І рот, як в сома, костенів (М. Стельмах).

2. тільки 3 ос. Виділятися сірим кольором; виднітися (про що-небудь сіре).

– Зупинився я, став, слухаю .. Ні, нема нічого. Підіймаю голову – сіріє щось на дубі, а що сіріє, – не розберу (Г. Хоткевич);

Між чорними сіртуками сіріли драпові тонкі свитки (І. Нечуй-Левицький);

Навкруги сіріла крига, вузьким колом оточивши пароплав (М. Трублаїні);

// чим.

Вікно під шторою сіріло шістьма ясними плямами (М. Коцюбинський).

3. Втрачати природний колір обличчя, бліднути від хвилювання, втоми, гніву і т. ін.

Коли він розповідав про страдницьке життя єгипетської бідноти, рум'яні лиця наших хлопців сіріли від хвилювання (І. Волошин);

– Бій! – вигукнув Козаков, сіріючи. – Ви чуєте: бій! (О. Гончар).

4. безос. Розвиднятися.

Ще ледве сіріло, густі тумани котилися навкруги (Б. Грінченко);

Сіріло. Розвіялись раптом в небі хмари, потяг холодний вітрець з Десни (Ю. Збанацький);

Іще надворі й не сіріє, А Клим уже до річки йде (С. Воскрекасенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me