сіріти

СІРІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. тільки 3 ос. Ставати, робитися сірим, сірішим.

Сиві хмари низько висіли над землею, і все від них темніло та сіріло (Кобр., Вибр., 1954, 3);

Вище й вище здіймалося сонце над степом. Сніг осідав, сірів (Тулуб, В степу.., 1964, 11);

За вікном поволі сіріє небо, чіткіш виступають дерева (Кочура, Родина.., 1962, 12);

Вони [очі ворога], натоптані злобою, Сіріли, ширились до брів, І рот, як в сома, костенів (Стельмах, V, 1963, 52).

2. тільки 3 ос. Виділятися сірим кольором; виднітися (про що-небудь сіре).

— Зупинився я, став, слухаю.. Ні, нема нічого. Підіймаю голову — сіріє щось на дубі, а що сіріє,— не розберу (Хотк., І, 1966, 88);

Між чорними сіртуками сіріли драпові тонкі свитки (Н.-Лев., І, 1956, 624);

Навкруги сіріла крига, вузьким колом оточивши пароплав (Трубл., Лахтак, 1953, 53);

// чим.

Вікно під шторою сіріло шістьма ясними плямами (Коцюб., І, 1955, 409).

3. Втрачати природний колір обличчя, бліднути від хвилювання, втоми, гніву і т. ін.

Коли він розповідав про страдницьке життя єгипетської бідноти, рум’яні лиця наших хлопців сіріли від хвилювання (Вол., Дні.., 1958, 90);

— Бій! — вигукнув Козаков, сіріючи. — Ви чуєте: бій! (Гончар, III, 1959, 436).

4. безос. Розвиднятися.

Ще ледве сіріло, густі тумани котилися навкруги (Гр., II, 1963, 127);

Сіріло. Розвіялись раптом в небі хмари, потяг холодний вітрець з Десни (Збан., Над Десною, 1951, 20);

Іще надворі й не сіріє, А Клим уже до річки йде (Воскр., З перцем!, 1957, 23).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me