тарабанити

ТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, недок., розм.

1. що і без дод., рідко. Те саме, що бараба́нити 1.

Баран не оглядався. Ішов і тарабанив щосили (І. Франко);

// що і без дод., перен., зневажл. Голосно й без будь-якої майстерності грати на роялі, піаніно.

[Олімпіада Іванівна:] Вона [пані] вже й так скаржиться, що ми не даєм їй займатись музикою .. [Любов:] А втім, нехай тарабанить, що ж, все одно вже (Леся Українка);

Він увесь вечір тарабанив полечки, вальси .. на розладнаному піаніно (Л. Первомайський).

2. Часто й гучно стукати (у двері, вікно тощо).

Григорій Химочка скочив із свого ослона... Знадвору хтось настирливо та невгавно тарабанив (Г. Епік);

Розплющив я очі – хтось у шибку тарабанить (І. Муратов);

Зціпивши п'ястуки й зуби, він намірився тарабанити в двері доти, доки вони не відчиняться (І. Багряний);

// Утворювати короткі, переривчасті звуки під час руху, дії (про машину, мотор і т. ін.).

Моторка, високо несла перед собою ліхтар, як факел. Мотор лунко тарабанив (О. Донченко);

Дорога гуркоче, колеса тарабанять (Є. Гуцало);

// Дрібно стукати по чомусь; барабанити (у 2 знач.).

Карпо Петрович жував і в задумі м'яко тарабанив пучками в стіл (М. Коцюбинський);

Тарабанив Об шибку сніг, сухий, дрібний, як сіль (М. Бажан).

3. що і без дод., перен., зневажл. Швидко й невиразно говорити, читати; базікати.

– Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, – тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький);

[Самопал:] Забирай оці скарби та за розум візьмись. [Риндя:] Візьміться, візьміться. [Кряж:] Не тарабань, Риндя! (М. Зарудний).

4. що, перен. Везти, нести щось важке й велике, доставляти куди-небудь.

[Дарина:] Та вам же їх [відра] тарабанити на гору тяжко (М. Старицький);

Гнав [Шембек] дьоготь, випалював поташ і скипидар. І теж кудись тарабанив – до Києва і далі Дніпром (Ю. Смолич).