таїти

ТАЇ́ТИ, таю́, таї́ш, недок., що.

1. Тримати щось у таємниці, приховувати від інших.

– Опріч любові, що к тобі маю, Я всім убога – того не таю! (П. Чубинський);

– Я своїх думок не маю потреби таїти... (М. Коцюбинський);

– Ми запевняємо вас, що з замку не вийде протягом ночі ніяка жива істота. А ранком ми перешукаємо вашу фортецю. Присягаюсь вам, що ми вміємо шукати, тому раджу не таїти нічого... (Мирослав Ірчан).

2. Мати, містити в собі щось зовні непомітне або ще не виявлене.

Карпати з своїми гірськими ріками таять невичерпні енергетичні джерела (І. Цюпа);

Нетлінне ввійшло “Слово о полку Ігоревім” в золоту скарбницю людства, бо таїть воно неув'ядної [нев'янучої] краси поетичні образи (М. Рильський).

(1) Таї́ти в собі́ – мати, містити, приховувати щось зовні непомітне, але важливе, суттєве.

Певно, й цей камінь таїть у собі якусь легенду про нього – недарма ж і зветься він Каменем Довбуша (Б. Антоненко-Давидович);

Одначе й зведений до характеру літературної, культурницької течії, український рух таїв у собі величезну потенціальну силу, про що свідчив той успіх, який мало українське слово, українська книжка, як тільки вони досягли української маси (з наук. літ.).

◇ (2) Ні́чого, чого́ (рідко нема́ що) гріха́ таї́ти – немає потреби приховувати що-небудь.

– Таки нічого гріха таїти – знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад (Г. Квітка-Основ'яненко);

– І я ласа до його [шампанського], нема що гріха таїти, – пожартувала на радощах Мелася й собі (І. Нечуй-Левицький);

Нічого гріха таїти: інколи наші редактори не від того, щоб підстригти майстрів слова на знайомий і звичний їм кшталт (М. Рильський);

Чого гріха таїти, сподобалось тоді студентові нове його становище, хоча нині, коли дивишся в ту далеч через буруни літ, то бачиш, скільки витрачено пороху на полювання за міражами (О. Гончар);

(3) Таї́ти в (на) душі́ (в (на) се́рці) перев. чиїй (чиєму) – глибоко приховувати від когось почуття, думки й т. ін., не виказувати їх.

Щось таїть він [Прохор] на душі своїй, ходить часом то, як хмара, лютий, то сумний-сумний (А. Шиян);

Він таїть у серці гнів На кумів наших [царевих] – панів (Л. Первомайський);

(4) Таї́ти в па́м'яті – довго пам'ятати, зберігати в пам'яті.

Не забудеться правда казкова, Лебедине ячіння і спів З чарівничих бувальщин Лєскова, Що у пам'яті друг наш таїв (Л. Первомайський);

Тамува́ти (таї́ти, зата́ювати, затамо́вувати і т. ін.) / затамува́ти (затаї́ти, зачаї́ти, рідше притаї́ти і т. ін.) по́дих (ди́хання, ві́ддих, дух і т. ін.) див. тамува́ти.