1. Словник української мови у 20 томах

теорема

ТЕОРЕ́МА, и, ж.

1. мат. Твердження, правильність якого встановлюється доведенням.

[Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити (Леся Українка);

На дошці рисунок піфагорової теореми (С. Васильченко);

Він сідав за книги, поглинав їх одну по одній, наполегливо вчив формули, теореми (А. Трипільський).

2. Висновок, який можна зробити з основних положень логіки.

Наукові висновки даються у вигляді логічних, абстрактних категорій – законів, гіпотез, проектів, планів, теорем (з наук. літ.);

Разом з бездоганно правильними теоремами він [Архімед] сповіщав і про такі, де у доведеннях крилась добре замаскована помилка (з наук.-попул. літ.).

△ (1) Піфаго́рова теоре́ма – теорема елементарної геометрії, створена Піфагором, яка встановлює співвідношення між площею квадрата, побудованого на гіпотенузі, і площами квадратів, побудованих на катетах прямокутного трикутника.

На дошці рисунок піфагорової теореми та вся майже дошка обписана доказами (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. теорема — теоре́ма іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. теорема — [теиорема] -мие, д. і м. -м'і Орфоепічний словник української мови
  3. теорема — теоре́ма (грец. θεώρημα, від θεωρέω – розглядаю) твердження, правильність якого встановлюють за допомогою спеціальних міркувань (доведень). Словник іншомовних слів Мельничука
  4. теорема — -и, ж. 1》 мат. Твердження, правильність якого встановлюється доведенням. 2》 Висновок, який можна зробити з основних положень логіки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. теорема — ТЕОРЕМА (грецьк. υεώρημα, від υεωρίω — розглядаю, досліджую) — положення чи твердження, істинність якого встановлюють за допомогою доведення, заснованого на аксіомах чи на доведених раніше положеннях... Філософський енциклопедичний словник
  6. теорема — Теоре́ма, -ми; -ре́ми, -ре́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. теорема — ТЕОРЕ́МА, и, ж. 1. мат. Твердження, правильність якого встановлюється доведенням. [Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити (Л. Укр., III, 1952, 97); На дошці рисунок піфагорової теореми (Вас. Словник української мови в 11 томах