теребити

ТЕРЕБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. теребля́ть; недок., кого, що.

1. Чистити, звільняти від лушпини плоди, овочі; очищати, оббирати.

– Картопля була в лушпині, її треба було теребити (І. Франко);

// Звільняти від лушпини, лузги тощо зерно, бобові й т. ін.; лущити.

Теребив наполовину вимолочені колоски жита і почорнілими зернами вгамовував різкий голод (М. Стельмах);

Теребити квасолю, горох, кукурудзу.

2. розм. Перебирати пальцями, злегка смикаючи; м'яти.

Поки виходили люди, усі стояли, немов закляклі, тільки Аркадій Петрович теребив в руці серветку (М. Коцюбинський);

Бовдюг теребить рукою рижого вуса, поважно киває головою (Григорій Тютюнник);

* Образно. Мамо! Я ваші думи тереблю, І крапка в баладі моїй – сльоза. В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене (І. Драч);

А злива вже шуміла за вікном, гупотіла по лункому даху вагончика і навіть подзенькувала шибками у віконцях, бо вітер пустував навколо, теребив на пагорбах ковилу і мокрими струменями розчісував траву (М. Циба).

3. розм., рідко. Те саме, що термо́сити 1.

– Почали ми його [непритомного] знову теребити. Аж уже й піт нас проймає (Г. Хоткевич);

Вони налітали одно на одного, бились грудьми, як роз'юшені півні, кусались і дряпались, як коти, ричали зі злості і теребили одно одного так завзято, що волосся в них наїжилось і стирчало, як вата з їх дірявих лахманів (М. Коцюбинський);

Дядько Трохим з усіх боків починає оглядати й теребити Обмінну [кобилу], а тато не втримує насмішки: – Дивишся, чи не обернулась перед торгом на коня? (М. Стельмах).

4. вульг., рідко. Те саме, що же́рти 1.

Кіт вийшов тоді з своєї байдужості, скочив до ринки, сів спокійненько і давай теребити сало на всі застави (І. Нечуй-Левицький);

Дивлячись збоку на те, як їв Бовдур, можна було подумати, що сей чоловік страшенно голоден, – з такою ненажерливою захланністю теребив він свій хліб (І. Франко).

5. діал. Тягти, нести щось важке.

– Он яку хуру теребила на собі! – вказала Мар'я на корзину (Панас Мирний).

6. діал. Торочити.

Що кому треба, той про те теребить (Номис).

◇ (1) Тереби́ти [собі́] зу́би над ким, діал. – розпускати плітки про когось, глузувати з когось.

[Євгеній:] Приятелі мої любі і дорогі приятельки! Думаю, що досить уже вам теребити собі зуби надо мною (І. Франко).