1. Словник української мови у 20 томах

тиверці

ТИ́ВЕРЦІ, ів, мн. (одн. ти́верець, рця, ч.).

Племінна група східних слов'ян, що населяла територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю.

До утворення Київської Русі на території Східної Галичини жили східнослов'янські племена – дуліби, білі хорвати й тиверці (з наук.-попул. літ.);

Тиверці були одним із могутніх слов'янських племен, що мали .. багато укріплень – “градів” (з публіц. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тиверці — -ів, мн. (одн. тиверець, -рця, ч.). Племінна група східних слов'ян, що населяла територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. тиверці — Східнослов'янський племінний союз; назва походить від античної назви Дністра Тірас (Тіра); жили у межиріччі Пруту й Дністра та на сх. від Дністра (межували з уличами); на пд. до Чорного моря і Дунаю; на пн. Універсальний словник-енциклопедія
  3. тиверці — ТИ́ВЕРЦІ, ів, мн. (одн. ти́верець, рця, ч.). Племінна група східних слов’ян, що населяла територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю. Словник української мови в 11 томах