тимчасом

ТИМЧА́СОМ, спол., перев. у сполуч. зі сл. як.

1. часовий. Указує на одночасність, паралельність дій головного й підрядного речень.

Тимчасом як інші хлопці билися із собою, немов півні.., Остап тим часом усе походжав, та поглядав, та замишляв (Марко Вовчок).

2. протиставний. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями; а, але, проте, однак.

Писав я Луцькому, щоб мені вислав сюди 5 –6 примірників моєї книжки “З глибини”, тимчасом ні слуху, ні духу (М. Коцюбинський);

// У поєднанні зі сполучником “а” підсилює протиставлення.

Чи знає вона мене? Вона думає, що знає, а тимчасом помиляється (М. Коцюбинський);

Знаю, що мрія та могла б мене тоді хтозна-куди завести. А тимчасом – не завела ж (П. Тичина).