тицяти

ТИ́ЦЯТИ, яю, яєш і рідше ТИ́ЦЬКАТИ, аю, аєш, недок., ТИ́ЦЬНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. без прям. дод., чим, у що. Різко торкатися кого-, чого-небудь, чимсь.

– Маєте! – гукав Горовиць, тицяючи пальцем жирні рядки тісного набору прокламації (Ю. Смолич);

Не зважав [Мамай] і на Песика Ложку, що тицяв носом у коліно (О. Ільченко);

Геннадій од жаху витріщив очі і тицькав пальцем у дзеркало: – Це я чи не я? (І. Волошин);

Варава підійшов до стіни, бережно тицьнув пальцем в шматок старого, аж побабченого оксамиту, в який було вшито шістнадцять наконечників стріл. – Ось кого можна героєм назвати. Шістнадцять ворожих стріл попало в тіло козака!.. (М. Стельмах);

Він тицьнув кілька разів своїм сукуватим костуром у землю і знову звернувся до молодиці (Д. Ткач).

2. кого, що. Різким або недбалим рухом подавати, віддавати щось кому-небудь.

Він тицяв їх [склянки] в руки жінкам (М. Коцюбинський);

Зять тицьнув Марії до рук дитину й подався вулицею (Ю. Яновський);

Він мовчки тицьнув Гречаному газету (П. Панч);

// Всовувати, засовувати щось куди-небудь, у що-небудь.

Коли дітей вдалося попритуляти, пані тицяла пакунки і все квоктала (О. Кундзич);

Вхопила [Олександра] полумисок з стравою та тицьнула його під лаву; потому всунула в піч пляшку з горілкою і хліб (М. Коцюбинський).

3. без прям. дод., чим. Різким рухом показувати, вказувати на кого-, що-небудь, кудись.

Він навіть підняв ціпок і, трясучи ним, тицяв в напрямку стайні (М. Коцюбинський);

– Я он того мишастого вловлю, – тицьнув пучкою [козак] на верболіз, де никав чи то турецький, чи козацький неосідланий кінь (С. Добровольський);

Дід батогом показує на небо і пояснює, як він без годинника знає, коли північ, а коли зоріти має. Бабуся сердилася і кричала на дідуся: мовляв, не тицяй батогом у небо, бо рука тобі скривиться! (М. Томчаній).

4. що. Підносити, наближати що-небудь до когось рвучким рухом (звичайно для того, щоб привернути увагу).

Кожному стрічному Андрій тицяв скалічену руку (М. Коцюбинський);

Садівник, щоб підперти свої слова якимось доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: “Оце читав?” (Д. Бедзик).

5. що і без прям. дод., чим. Бити або штовхати різким рухом.

І вже тоді тицьнув [Пауль] мене кулаком під ніс так, що четверо моїх зубів упали в один бік, а сам я – в другий... (С. Журахович);

Злегка, не боляче тицьнув [Григорій Іванович] коневі носком чобота у живіт (Ю. Смолич).

(1) Ти́цяти (ти́цькати) / ти́цьнути під [са́мий] ніс (ме́жи о́чі) – недбало, не в настрої підносити, наближати що-небудь дуже близько до когось.

Як прийшла на нього черга голосувати, то Коваленко вийняв картку, розложив її та і тицьнув самому старості під самий ніс (Л. Мартович);

– Ось гляньте... О! О! – і тицькала йому межи очі папірець. – Читайте! (В. Речмедін).

◇ (2) Но́са ти́цьнути (д) див. ти́кати¹;

(3) Па́льцем (па́льцями) ти́цяти на кого – те саме, що Па́льцем (па́льцями) ти́кати (штри́кати, пока́зувати і т. ін.) (див. ти́кати¹).