тлум

ТЛУМ, у, ч., розм.

1. Натовп, юрба.

Слухав дзвону колокольного, бачив тлум людський, як сходились і розходилися (Марко Вовчок);

Його не пустили далі густі людські тлуми (П. Загребельний);

Десь із-за возів у ярмарковий тлум несподівано врізались два вершники (С. Добровольський);

// Метушня, шарпанина.

Багато часу минуло в суєті та тлумі, поки, зрештою, молоді та весільні батьки .. сіли за чільний стіл (Л. Дмитерко);

// Величезна кількість кого-, чого-небудь; сила, безліч.

Дрібні камінці безсило торохтіли. Нещасні камінці! той побережний тлум ні море, ні гора приймати не хотіли (Леся Українка);

// перен. Скупчення, рій (про думки і т. ін.).

Поїхав [Андрій] з тлумом гадок і надій в душі, бо там на забаві сподівався застати графиню (І. Франко);

Втішаю серце... Але прикрих дум Не сходить попіл – як прогнати тлум Передчувань і всі страхи безсонні!.. (М. Зеров).

2. у знач. присл. тлу́мом, заст. Всі разом, спільно; гуртом, юрбою.

Шпак його визволяти – та обоє до кухаря, до челяді, та усі тлумом у покої рятувати панів (Марко Вовчок);

Доля яка перестріла мандрівників, де залишились їх кораблі, і для чого сюди прибувають? Бо ж тлумом Сходяться від кораблів і храм виповняють благанням (М. Зеров).