тління

ТЛІ́ННЯ, я, с.

1. Дія і стан за знач. тлі́ти 1, 2.

Млосний солодкуватий сморід тління стояв над руїнами (З. Тулуб);

Навіть у передчутті холодів, сльози, тління зела степ все одно кликав до повного довгого життя, променився раннім осіннім сяйвом (В. Лихоносов);

Горіть, а не тліти! Від тління – лиш дим... (І. Нехода);

* У порівн. Це були тягучі, як вічна осінь, дні і безпросвітні, як тління в домовині, ночі... (Б. Антоненко-Давидович).

2. Те, що тліє, розкладається або зотліло; прах.

Живи, розгортайся, липкий зелений листе. Буяй, нове життя, серед могил і тлінь (М. Рильський);

Землею стали бідаки давно вже, А з неї виросли в стрункі дерева, Лиш панське тління навіть бур'янами Крізь грубе плиття прорости не може (Д. Павличко);

Пахло передвечірнім степом, і, може, навіть пахло зовсім по-мирному, якби до запахів землі .. не мішались легкі запахи тління (Ю. Бедзик).

3. Те, що ледве горить, догоряє.

На вогонь ішов могутній .. бульдозер. Він горнув землю, попіл, жар .. Бульдозер сунувся крізь дим і полум'я. За ним лишилося саме тління, і люди затоптували його (А. Хорунжий);

* Образно. – Треба, щоб у серці твоєму завжди горів вогонь жадоби до життя, а не жевріло якесь тління, без справжнього горіння немає життя (І. Цюпа).