товкмачити

ТОВКМА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., розм.

1. кого, що. Докладаючи зусиль, заштовхувати, занурювати кого-, що-небудь у щось.

Ставши край рову і весело орудуючи рогачиком, він став товкмачити овечат, щоб аж пірнали у той підігрітий каламутний розчин (О. Гончар);

Він підсолював корми, разів чотири на день товкмачив Айстрину морду у відро з водою (С. Добровольський);

// Щільно, без ладу складати.

Отам, за зрубом погреба, де колись Іпат Петрович, Кирило, Любка та Василько Нестеренко знайшли пшеницю, замурував яму цеглою, забив землею, наче покарав за те, що віддалася прозорливим землякам. Знайшов нові потаємні куточки, ночами, ніби кріт, копав, замикаючи Лукирю в хаті, щоб не піддивилася, бгав, товкмачив туди все, що вдавалося поцупити (Микола Чернявський).

2. кого. Бити кого-небудь.

Вже вдесяте товкмачив [Халявський] себе то по голові, то по грудях кулаччям і тільки що надумав було головою об стіну товктись... аж... рип!.. і увійшла у хату бабуся (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Гамселити [панів], – підказав Покиван. – Товкмачити, – підказали з юрби. – Дубасити! (О. Ільченко).

3. що і без дод. Уперто намагатися роз'яснити що-небудь, настирливо примушувати зрозуміти щось.

– Невже мені треба вам товкмачити таку просту психологічну річ, що коли людина клопочеться про ту особу, яку кохає, вона не думає за себе..? (Л. Яновська);

// Пояснювати щось, повторюючи те саме.

Шеф викликав нас [футболістів] до контори й нудно товкмачив, яка нам, мовляв, випала честь і як ми повинні пишатися (Ю. Яновський).

4. рідко. Те саме, що тлума́чити.

Критик часто-густо ламає голову, відшукуючи ключ до темного місця, двозначного виразу, цілком суб'єктивно товкмачачи його (В. Еллан-Блакитний).

(1) Товкма́чити у го́лову кому – часто повторюючи, примушувати когось засвоїти, запам'ятати що-небудь.

Мені все покійний батько у голову товкмачив: “Коли мене, – каже, – не стане між живими, йди до сотника Хмельницького” (А. Чайковський).