того

ТОГО́.

1. присл., розм. Уживається як співвідносне слово із сполучником щ о з причиновим значенням; тому.

І ти заплакала! Чого? Того, що тяжко полюбила Микиту бідного .. Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! (Т. Шевченко);

Чого ж тепер вони такі Смутні та невеселі? Того, що серце їм гризе І сором і досада. Здається, гори всі кругом Гукають: “Зрада, зрада!..” (Леся Українка).

2. част., у знач. присудка, розм. Уживається на означення дій, властивостей, стану, перев. якоюсь мірою негативних.

– І в кого ж ти їх [патрони] поцупив? – з веселим докором дивиться на чоловіка. – Свириде Яковлевичу, а ти ж нікому?.. – благає віддано собачими очима. – Нікому. – В Ларіона Денисенка я їх... того. В тій кімнаті, де святий живе (М. Стельмах);

– Ну, це вже ви того... – прокинувся рибалка. – Це брехня. – А хіба тобі не однаково, – гаряче обізвався хазяїн трамбака (Ю. Яновський);

// Несповна розуму.

Офіцери тим часом роздумували над тим, що полковник Шредер таки зовсім з'їхав з глузду. Він вже давно був “того”, але ніхто не передбачав, що його так нагло візьме (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).

○ Ма́ло того́ що див. ма́ло.

◇ Нема́ (нема́є) того́ в (на) сві́ті, чого́ [б] не... див. нема́;

Нема́ (нема́є) [того́,] щоб див. нема́;

Нема́ (нема́є) того́, щоб не... див. нема́;

(1) Ті́льки й того́, що... – уживається при вказівці на що-небудь незначне, обмежене, яким хтось користується, володіє.

Щоб перервати німоту, Чіпка запитав: – І це ви так живете? – Отак, як бач. Тільки й того, що хата своя (Панас Мирний).