толока

ТОЛО́КА́, ло́ки́, ж., розм.

1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування).

[Трохим (до косарів):] Спасибі вам, добрі люди, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (М. Кропивницький);

В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги – толока (з наук. літ.);

// Люди, скликані для такої роботи.

Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім'єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (М. Стельмах);

// перен. Про скупчення людей, які щось роблять.

Всюди кипіла праця .. – Що це у вас така толока нині? – не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (П. Козланюк).

2. у знач. присл. толоко́ю. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування).

Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толоко́ю Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати) (Т. Шевченко);

Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що непремінно [неодмінно] вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже – ні, тілько любив він толокою робити в кумпанії (Грицько Григоренко);

– Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, – “толокою”, тобто всі сусіди, разом (А. Головко).

ТОЛО́КА, о́ки, ж.

1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби.

Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (з народної пісні);

От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Л. Глібов);

По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (І. Франко);

Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (І. Нечуй-Левицький);

Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (М. Чабанівський).

2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти.

По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (з народної пісні);

Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (з народної пісні).

◇ (1) Як решети́лівська толо́ка, зі сл. розсі́стися, зневажл. – дуже широко, розкішно.

Розсілася, як решетилівська толока (прислів'я).