толока

ТОЛО́КА¹, о́ки, ж.

1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби.

Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (Укр.. лір. пісні, 1958, 157);

От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Гл., Вибр., 1957, 236);

По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (Фр., X, 1954, 12);

Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (Н.-Лев., І, 1956, 71);

Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Чаб., Тече вода.., 1961, 9).

2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти.

По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 26);

Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (Коломийки, 1969, 76).

ТОЛО́КА², ло́ки, ж., розм.

1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування).

[Трохим (до косарів):] Спасибі вам, люде добрі, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (Кроп., V, 1959, 130);

В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги — толока (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 87);

// Люди, скликані для такої роботи.

Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім’єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (Стельмах, II, 1962, 402);

// перен. Про скупчення людей, які щось роблять.

Всюди кипіла праця.. — Що це у вас така толока нині? — не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (Козл., Мандрівники, 1946, 24).

2. у знач. присл. толоко́ю. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування).

Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толоко́ю Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати) (Шевч., II, 1953, 257);

Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що непремінно [неодмінно] вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже — ні, тілько любив він толокою робити в кумпанії (Григ., Вибр., 1959, 258);

— Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, — «толокою», тобто всі сусіди, разом (Головко, II, 1957, 501).