толочити

ТОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., що.

1. Приминати, надломлювати трав'янисті рослини, пошкоджувати посіви, городину і т. ін., ходячи, їздячи, пасучись на них тощо.

Воли ревуть, води не п'ють, А травицю толочать (П. Чубинський);

На коні сидів пан Бжозовський і лупив коня батогом. Осавула ледве встигав бігти за ним і немилосердно толочив жито (І. Нечуй-Левицький);

– Васько – твій товариш? – Ще ні. А коли і його виженете з школи, тоді буде! – засміявся хлопець. – Тоді вдвох вашу клумбу толочитимемо (Ю. Збанацький);

На ниві саме біло-рожевою піною квітувала гречка .. І Давид посовістився толочити цвіт, хоча й ніде нікого не було навкруг. Тому й засіли по самий драбиняк у чорному, як дьоготь, болоті (М. Стельмах);

// Топтати, наступати ногами.

Потому [діти] спинались до мисника, толочили ніжками [бабині] груди і засипали очі кришками з хліба (М. Коцюбинський);

Толочив він старечими ногами шляхи українські, сіяв, мов зерна, слова чужих і своїх пісень (Н. Рибак);

Влітку на ту тополю заглядається сонечко, восени збираються навколо неї тумани .. Взимку – сусідують скирти, толочать навколо сніг зайці (В. Логвиненко);

// Нищити, псувати.

[Годвінсон:] Паліть усю гидоту ідолянську, що зібрана в сій хаті! [Річард:] Я не дам! (.. Громадяни хапають де тільки під руку попадається все належне до скульптури: ескізи, бюсти.., навіть знаряддя, толочать, трощать) (Леся Українка).

2. Те саме, що би́ти 1, 2.

Та й мордувалося ж скажене бісеня!.. Копитцями і толочить, і риє (Марко Вовчок);

Лемко .. піймав .. Сука, повалив на землю і ну ж колінами толочити, кулакувати попід ребра!.. (С. Ковалів);

Максим, що хитро підсміхався, поки запальний Боженко толочив його друга об стінку, спробував стушкуватись, коли Боженко кинув на нього лютим поглядом (Ю. Смолич).

3. Тягти кого-, що-небудь по землі, підлозі і т. ін.; волокти.

Листоношу водили [кайзерівці] селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський).