томитися

ТОМИ́ТИСЯ, томлю́ся, то́мишся; мн. то́мляться; недок.

1. Зазнавати втоми.

Гадка... гадка го́стить дома, Там, де браття рідні, милі Також томляться в тій хвилі Над роботою тяжкою І не знають супокою! (І. Франко);

Хто наказав мені: не кидай зброї, не відступай, не падай, не томись? (Леся Українка);

* Образно. Сила життя не томиться висувати все нові й нові продукти своєї творчості (Г. Хоткевич);

За хмари! де сонце блискуче жиє [живе], Не томлячись сяєво лити... Де світу набрав би я в серце своє І сам уже зміг би світити (О. Олесь).

2. Зазнавати мук, страждань; мучитися.

– Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш);

Цілих дев'ять місяців томився Франко в тюрмі, серед злодіїв і волоцюг, при найгірших санітарних умовах, іноді й голодний (А. Кримський);

І томилася [Маруся], і мучила сама себе. Не було куди йти, не було смислу життя. Ставала не раз над пропастю [прірвою] і дивилася в імлисту глибінь (Г. Хоткевич);

У глибоких підвалах, куди не проникав промінь світла, томились у кайданах ув'язнені (з навч. літ.);

Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі... А серце обвило холодне, чорне горе, А серце томиться в обіймах чорних ночі (М. Рильський);

// Знемагати від чогось обтяжливого, одноманітного; нудитися.

[Молодий хлопець:] Ти втомлений? З якої ж то роботи? [Лицар:] Ох, без роботи томляться ще гірше (Леся Українка);

Не читав [Славко], але нюхав ті книжки й ті записки, позіхав над ними, томився й мучився (Л. Мартович);

Були й інші [абітурієнти], які шукали абиякої зачіпки, щоб не лишатися самим з собою, не томитися щохвилинним вичікуванням почути своє прізвище з дверей кабінету (Іван Ле).

3. Пас. до томи́ти 3, 4.