томити

ТОМИ́ТИ, томлю́, то́миш; мн. то́млять; недок., кого, що і рідко без дод.

1. Доводити до втоми кого-, що-небудь.

Потягло на захід військо, .. А попереду, мов крук, Провідник, що зна дороги, На коні, не томить ноги, Чорний поступа Клобук (І. Франко);

[Стеха (до хлопців):] Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. (М. Кропивницький);

Насамперед не турбуйся, я здоров, хоч трохи втомлений, бо хоч сплю і бережусь, а все-таки дорога томить (М. Коцюбинський);

Мав [Дорко] хвальну звичку не кидати не зробленого, то бувало сидів пізно поза північ при лампі і томив свою сивіючу голову і короткозорі очі (О. Маковей);

Вдруге тут його зустріла, Томить очей не довелось, Вже як не є багато діла, Шукає ж молодість знайомств (П. Усенко);

На вози присідати Какора не велів, щоб не томити коней (П. Загребельний).

2. Мучити, знесилювати, виснажувати.

Сни страшні всю ніч його [Каїна] томили. Він кидавсь і кричав (І. Франко);

Чи вповиває тінь, чи томить нас проміння, Чи впала сарана, гяури палять дім, Усе німуєш ти [Чатир-Даг] в замисленні тяжкім (М. Зеров);

Ряд мислей голову томив, Мішались думоньки безсилі (П. Грабовський);

З самого рання летять чайки в поля, у глиб суходолу, летять, мов на роботу, і трудяться, аж поки спека не вдарить. Працювали б і далі, якби було де напитись. – А щоб їх згага не томила, розставили б ви їм там, у степу, коритця з водою, – порадив якось Горпищенко-чабан голові робіткому (О. Гончар);

// Болісно турбувати, гнітити (про почуття, переживання).

– Я шість літ мучився, шість літ томила мене ненависть, хоч той чоловік нічого не зробив мені... (Мирослав Ірчан).

3. спец. Витримувати в певних умовах, переробляючи на щось, надаючи відповідних якостей.

З пнів та коріння томив [Шембек] вугілля, гнав дьоготь, випалював поташ і скипидар (Ю. Смолич).

4. мет. Піддавати тривалому нагріванню (напр., чавун) для надання більшої в'язкості.