тональність

ТОНА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.

1. муз. Характерне звукове забарвлення, конкретна висота звуків гами, що визначається положенням головного тону.

В українській народній музиці часто зустрічається зіставлення двох тональностей, тоніки яких перебувають у квартовому або квінтовому співвідношенні (з наук. літ.);

Мажорна тональність;

Мінорна тональність.

2. Характер, сила звучання тону, голосу.

Не завжди однаково треба було заставляти звучати свій голос. Це залежить від специфічних умов театральної зали. Велике приміщення, мале приміщення, повна зала публіки, напівповна або зовсім порожня – це все відігравало роль в звучанні, і треба було до цього пристосовуватись і міняти тональність часом на протязі одного спектаклю (з мемуарної літ.).

3. літ. Основна емоційна настроєність твору.

Леся Українка була глибоко ліричним поетом. Незалежно від того, якою була загальна тональність її твору (епічна, пафосна, трагедійна, політично-бойова, лірична, сатирична і под.), потужний струмінь лірики .. сповнює живим трепетанням усі її твори (з наук. літ.);

Кожна мисливська усмішка написана [О. Вишнею] в своїй тональності, що виявляється в доборі подій, в характері оповідача, у тоні розповіді (з наук. літ.);

Ми маємо різні засоби творення певної тональності, стилістичного забарвлення тексту (з газ.).

4. мист. Переважаючий колір, поєднання основних тонів на картині, що створює відповідну емоційну настроєність.

Насичені сонячним світлом, виконані просто, в приємній мажорній тональності, вони [етюди О. Л. Кульчицької] будили у глядача бадьорі емоції (з наук. літ.).